СИЛКУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.

1. перев. з інфін. Намагатися робити що-небудь; докладати зусиль для досягнення чогось. Хазяйка, безпосередньо чула людина, й не силкувалася ховати свого враження (Дн. Чайка, Тв., 1960, 46); Він силкувавсь не потопати, держатися на поверсі, та не міг: він не вмів плавати (Гр., І, 1963, 353); Скільки в той вечір ворог не силкувався, всі його атаки були даремні (Кач., Вибр., 1953, 412); Він стогнав, виривав свої руки з цупких Романових рук і все силкувався відштовхнутися (Ткач, Арена, 1960, 20); Ярема силкувався пригадати, де він, чому тут опинився (Кочура, Зол. грамота, 1960, 426); Довго не міг він, хоч як силкувався, і слова сказати (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 179).

2. розм. Натужуватися, напружуючи м’язи. Вона не здужа йти, старі не здужають її вести… тягнуться, силкуються, спотикаються… (Кв.-Осн., II, 1956, 81); Вже як не силкувався [Лев], Як не ревів, Як не вертів, А все-таки не вивертівсь (Гл., Вибр., 1951, 26); Довго силкувались, поки Христю одірвали від труни (Мирний, III, 1955, 138); Парубки одразу стовпились над дядьковим мішком, стали пробувати силу: ану, хто підніме? Силкується один, другий… Не підійме! (Гончар, II, 1959, 14); // Робити що-небудь повільно й довго, долаючи якісь перешкоди; возитися, вовтузитися. [Сестра Мархва:] Далі ключ не йде! Силкуюсь, силкуюсь, а він став та й не подається (Мирний, V, 1955, 108); Позастрявавши з гарматами та патронними повозками, силкуються [люди] біля них, витягують з трясовин коней (Гончар, II, 1959, 428); На горі кум Гриць все ще силкувався з своїм возом (Чорн., Потік.., 1956, 240).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 169.