СИК, у, ч., діал. Сичання. Коли Гриць появився між ними [гусьми] з прутом,.. зразу всі очі звернулися на нього і тілько один німіючий сик здивування дався чути (Фр., II, 1950, 60); Ворожий сик, прошибаючий, пронизливий свист оповістив його [поїзда] приїзд (Коб., І, 1956, 451).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 163.