СИЗІ́ТИ, і́є, недок.
1. Ставати, робитися сизим (у 1 знач.). Почало повівати прохолодою, а хмари сизіли (Вовчок, Вибр., 1946, 162); Степ сизіє, .. гасне (Гончар, Тронка, 1963, 19); Одного разу він повертався додому рано. Сизів вечір, осінній, тихий (Гуц., Скупана.., 1965, 101).
2. Те саме, що си́зитися. Перед нею наче сизіла якась далечінь, де око сягає без краю й не досягає до краю (Н.-Лев., IV, 1956, 320); Серед золотавого їхнього [типчаків] розливу рясніють у ложбинках [улоговинках] озеречка квітів, сизіють де-не-де, ніби покриті інеєм, острівки степового чаю (Гончар, Таврія, 1952, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 162.