СИЗОКРИ́ЛИЙ, рідше СИЗОКРИ́Л, а, е, нар.-поет.

1. Який має сизі крила; із сизими крилами (уживається здебільшого як постійний епітет до голуба, орла і т. ін.). Сивий голуб, сизокрилий, — Голубка сивіша… (Укр.. лір. пісні, 1958, 218); Ой, чому ти не літаєш, Орле сизокрилий? (Рудан., Тв., 1956, 44); Чайки мої сизокрилі, хто вас покликав на герць? (Сос., І, 1957, 126); * Образно. Зашуми потоком новим, Сизокрила моя пісне..! (Мал., За.. морем, 1950, 109); Галасливий, сизокрилий, Вечір тінями біжить (Криж., Срібне весілля, 1957, 168); * У порівн. Думка край світа на хмарі гуля. Орлом сизокрилим літає, ширяє (Шевч., І, 1963, 53); // у знач. ім. сизокри́лий, лого, ч.; сизокри́ла, лої, ж. Птах із сизими крилами. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку; Жалкувала сизокрила, що вона Не зчулася, як минула і весна (Гл., Вибр., 1951, 52).

2. у сполуч. з ім. голуб, голубка, орел і т. ін. Уживається при ласкавому звертанні до кого-небудь. Де ти, моя голубонько, Де ти, сизокрила, Нащо мене покинула, За що розлюбила? (Пісні та романси.., II, 1956, 32); [Батура:] Ех ти, орел сизокрилий… Яке щастя! (Корн., II, 1955, 211); Ой, напій коня, Каре оченя, Сизокриле голуб’ятко, До побачення! (Мал., Запов. джерело, 1959, 55); // у знач. ім. сизокри́лий, лого, ч.; сизокри́ла, лої, ж. Ласкаве найменування людини. — Ось і дуб той кучерявий… Вона! Боже милий! Бач, заснула виглядавши, Моя сизокрила! (Шевч., І, 1963, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 162.