СИ́ЗИЙ, а, е.
1. Темно-сірий із синюватим полиском; сіро-голубий. Широка річка.. заблищала сизою барвою холодної криці… (Коцюб., І, 1955, 142); Сизий димок виривається з чорного димаря (Мирний, III, 1954, 106); На степ широкий полягла Легким серпанком сиза мла (Черн., Поезії, 1959, 84); Люблю похмурі дні, коли крізь сизі хмари Чуть пробивається проміння золоте (Рильський, І, 1960, 93); * Образно. [Ірина:] І вам живі властиві почуття? .. Любов — до самозабуття, зненавида — до шалу, до нестями, і сизий сум (Лев., Драми.., 1967, 402); // Який має синюватий відтінок (про шкіру обличчя та його частин). Його окуляри то стрибали на лоб, то спадали на самий кінець носа, то міцно вмощувались на сизому переніссі (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 113); Корнієнко почервонів так, що обвислі щоки його зробилися сизими (Тют., Вир, 1964, 196).
2. Уживається як складова частина ботанічних та зоологічних назв. Ожина сиза — це багаторічна напівкущова рослина з річними гілками дугоподібно вигнутими, вкритими дрібними колючками (Лікар. рослини.., 1958, 104); Смерека сиза, або однокольорова. Велике дерево, дуже ефектне завдяки сизому кольору хвої і красивій конусовидній кроні (Озелен. колг. села, 1955, 81); Пирій сизий; Голуб сизий.
3. у сполуч. з ім. орел, сокіл, голуб, голубка і т. ін., перен., нар.-поет. Уживається при ласкавому звертанні до кого-небудь. Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу (Шевч., І, 1963, 68); — Як я його прохала: покинь, соколе, покинь, сизий! (Вовчок, І, 1955, 219); — Уласе, сизий голубе, як мені стало на серці легко! (Н.-Лев., III, 1956, 338); [Василь:] Марусю, голубочко сиза! Не побивайся так марно… (Мирний, V, 1955, 107); — Чоловіче добрий, голубе сизий, ти багато таких пісень знаєш? (Стельмах, І, 1962, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 162.