СИ́ГЛА, и, ж., діал.
1. Смерека, що має тільки верхівкове віття. Довкола на самісіньких чубках стрімких скель погойдуються, як в аркановому колі, довжелезні сигли (Літ. Укр., 24.ХІ 1970, 4).
2. Гірський ліс із таких смерек. Надивишся [Черемоше] і на полонини розлогі, безкраї, і на густі сигли.. дико суворі (Хотк., II, 1966, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 156.