СЕРЕ́ЖКА, и, ж.
1. Те саме, що се́рга 1. Олена Іванівна одяглась у блакитне шерстяне плаття,.. у вухах сережки блищать (Мирний, III, 1954, 82); Від солодкої усмішки сережка в ніздрі [жінки] тремтіла (Л. Укр., III, 1952, 713); У правому усі йому теліпалась мідна сережка (Панч, Гомон. Україна, 1954, 66); * Образно. Дивився [Макар] на сріблясту сережку місяця, що самотньо висіла в холодному небі (Добр., Тече ріка.., 1961, 59); * У порівн. З ясенів спадає сухий лист на трухлу солому, падає додолу на зів’ялі півники, сережками чіпляється в бур’янах (Вас., Вибр., 1954, 13); На бруньках лип сережками звисають прозорі, синюваті краплини (Стельмах, І, 1962, 45).
2. бот. Суцвіття деяких деревних рослин у вигляді китиці з дрібних квітів. Чоловічі квітки [волоського горіха] зібрані в сережки (Сад. і ягідн., 1957, 31); Над водою гірко і п’янко пахло осиковими сережками, вербовими котиками і соком, що пробивав молоду кору (Стельмах, І, 1962, 455); Скоро по лісах викинуть зеленуваті сережки кремезні дуби (Веч. Київ, 11.V 1957, 3); // рідко. Волоть у деяких злакових рослин, а також грона ягід. Бачив [Гаврило], як жито пускає трубку, як воно колоситься, вигойдуючи тендітні сережки спор (Тют., Вир, 1964, 397); Багряні сережки вовчих ягід схожі на коштовні самоцвіти, що хтось розвішав на кущах (Кочура, Зол. грамота, 1960, 368).
3. Те саме, що се́рга 2. Сережки у порід [курей] з високою несучістю великі, шовковисті, без зморшок і складок (Птахівн., 1955, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 137.