СЕРЕДУ́ЩИЙ, а, е, розм. Те саме, що сере́дній 1. Іван був середущий межи їх дітьми (Фр., I, 1955, 139); Середущий син, Юрко, тягав вірьовкою воду в дерев’яний жолоб (Томч., Жменяки, 1964, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 137.

Середущий, а, е. = Середульший. Наймолодший сідельце несе, середущий собірається. Чуб. V. 985.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 115.