СЕРЕДНЯ́К, а́, ч.
1. Селянин-одноосібник, який мав невелику земельну ділянку, обробляв її власними силами і займав проміжне становище між бідняком та куркулем. — Скажи.., який із нього куркуль? Наймитів не тримав, землі на слабенького середняка, в політику не ліз (Тют., Вир, 1964, 31); Увечері в своєму невеличкому, охайному, з квітами на столі, кабінеті, Свирид Яковлевич провадив розмову з середняками (Стельмах, На.. землі, 1949, 113); Походженням із середняків; // у знач. збірн. Середняки; середняцтво. Біднота і надалі залишається найближчим політичним союзником робітничого класу на селі, але позиція партії відносно середняка ні в якому разі не може зводитися до підміни залучення його як активного союзника Радянської влади політикою так званої нейтралізації (Компартія України в резол. і рішен.., 1958, 258).
2. розм. Людина посередніх здібностей. Хай я собі середняк від природи, а все одно не хочу, щоб мене за такого вважали. Уваги до себе вимагаю. Пошани! (Мур., Свіже повітря.., 1962, 32); // Працівник, що не відзначається високими показниками в роботі.
◊ Ходи́ти у середняка́х: а) належати до прошарку середнього селянства; б) бути працівником, що не відзначається високими показниками в роботі. Павло в Новій Греблі ходив у середняках. З ним більше зжилися, звиклися. Бо знали гірших (Мушк., Серце.., 1962, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 136.