СЕРДЮ́К, а́, ч., іст. На Лівобережній Україні кінця XVII — початку XVIII ст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана. Два сердюки при порозі до гетьманських покоїв одкинули списи. Високі різьблені двері одчинилися (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 313).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 133.

Сердюк, ка, м. Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть. Греб. 343.

2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 115.

сердю́к — на Лівобережній Україні кінця XVII— початку XVIIIст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана; військо сердюків з’явилося вперше при гетьмані П. Дорошенкові, потім перейшло до І. Самойловича; за І. Мазепи було 3 полки сердюків.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 534.