СЕРДИ́ТІСТЬ, тості, ж. Стан за знач. серди́тий 2. Часто в хвилях сердитості він закусував свої тонкі, безкровні губи і оглядався довкола (Фр., IV, 1950, 219); // Гнів, роздратування. — Та ціхо [тихо]! — морщачи брови, з робленою сердитістю кричав опришок (Хотк., II, 1966, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 132.