СЕРАФИ́М, а, ч. В іудейській та християнській релігії — ангел вищого рангу, якого зображували з шістьма крилами. Увага Черниша прикута до кладовища.. Він обшукує поглядом той прямокутник, що лисніє мармуровими плитами, надмогильними стовпцями, біліє крилатими серафимами. Лейтенант знає, що за кожним тим благодушним серафимом причаївся автоматник (Гончар, III, 1959, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 128.

серафи́м (від араб. — «полум’яний, світлоносний, пекучий, благородний») — у християнській та іудейській міфології — ангел, що стоїть на найвищій сходинці небесної ієрархії, найближчий до престолу Божого; у пророка Ісаії читаємо: «Кругом Його стоять серафими, а кожен о шістьох крилах, двома закривав собі кожен лице, двома закривав ноги, а двома літав».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 534.