СЕМИЛІ́ТОК, тка, ч. і ж., розм. Дитина семирічного віку. В тім селі вдова жила, А у вдови дочка була І син семиліток (Шевч., II, 1953, 49); Марта за думками хитає головою, а її найменша дочка — семиліток Варка грається з дітворою коло сусіднього двору (Кос., Новели, 1962, 63); Дайте мені на рік дітей-семилітків, байдужих до слова, до краси в навколишньому світі й у самих себе — і вони повернуться до Вас з вогниками думки, глибоко особистими, неповторними (Літ. Укр., 28.IV 1970, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 121.