СЕЛЮ́Х, а́, ч., діал. Селюк. Він був тип міського хлопця, повна супротилежність того несмілого та боязливого селюха, яким був я (Фр., IV, 1950, 207); Я з тим і не таюся, що я простий селюх (Март., Тв., 1954, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 119.