СЕЛИ́ТИСЯ, селю́ся, се́лишся, недок.
1. Влаштовуватися жити на незаселених місцях; оселятися, поселятися. Після того, як одчахнувся од султана кримський хан, слобожани почали селитись по степах (Стор., І, 1957, 176); Ремісники [в XIV — XV ст.] раніше за інших відривалися від села і селилися в містах (Іст. УРСР, І, 1953, 124); // Займати приміщення під житло, розташовуватися на постій і т. ін. Кожного разу, проходячи своєю вулицею, помічаєте, як вона змінюється, виростають на ній багатоповерхові красені-будинки, селяться нові люди (Рад. Укр., 31.VІІ 1971, 1); Комдив і його колишній комісар нерідко селилися в одній хаті або в одному бліндажі (Голов., Тополя.., 1965, 48); * Образно. Сталь ідуть варити [трудівники], жать колосся, Будувать новий високий дім, Щоб в тім домі гарно всім жилося, Щоб селилось щастя в домі тім (Нех., Ми живемо.., 1960, 73).
2. Розміщуватися, гніздитися де-небудь (про птахів, тварин і т. ін.). Вони [пташки] найохочіше селяться на узліссях, в чагарниках, де багато світла й сонця (Гжиць-кий, Опришки, 1962, 149); Селяться бобри на тихих, глухих лісових річках, поблизу яких ростуть верби, осики, тополі, черемха, вільха (Веч. Київ, 11.VIІ 1957, 4).
3. перен. З’являтися, виникати (про почуття, настрій і т. ін.). І душа бриніє [бринить] Надією-квітом, І в душі селяться Радощі, як в гіллі Вишень соловейки (Кост., І, 1967, 66).
4. Пас. до сели́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 118.