СЕКРЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Який не підлягає розголошенню, тримається в секреті від інших; таємний. Для нашої гри я винайшов секретний шифр (Сміл., Сашко, 1954, 97); — Маю справу до вас, Романе Петровичу, секретну. Може, вийдемо на хвилинку? (Шиян, Баланда, 1957, 108); Про стан Росії графу [Вітте] говорили і виснажені очі матерів, і секретні відомості відділів охранки (Стельмах, І, 1962, 618); Захар просвітлів, кинувся, тільки по голосу пізнав дорогого гостя, мотався по хаті з мішком, певно секретним, не знав, куди ткнути (Горд., Чужу ниву.., 1947, 157); // Зроблений, схований, розміщений таємно. Секретний хід; [Степан:] Щойно знайшли в греблі замурований секретний заряд. [Сергій:] Сто півтонних авіабомб і близько чотирьох тонн динаміту (Баш, П’єси, 1958, 78).
2. Який веде справи, що не підлягають розголошенню. Секретний відділ.
3. Який має в собі секрет (див. секре́т1 2). Секретний замок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 113.