СЕБЕЛЮ́Б, а, ч. Те саме, що себелю́бець. Не минали [багачі] себелюби, Та все жалкували, Що сироти таким добром Старців годували! (Шевч., II, 1953, 51); — Не подумайте, що ми такі нікчемні себелюби і ретрогради, що тільки в своєму рідному болоті кохаємось (Кол., Терен.., 1959, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 109.