СВІЧНИ́К, а́, ч. Підставка для свічки або свічок. В далекому кінці каплиці сяв престол, обставлений срібними та золотими свічниками (Н.-Лев., VII, 1966, 16); На столі.. блимали в свічниках свічки (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 98.

Свічник, ка, м.

1) Подсвѣчникъ. Засвітивши свічку, не ставлять під посудину, а на свічнику. Єв. Мт. V. 15.

2) Насѣк. = Світун. Вх. Пч. І. 6.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 110.