СВІ́ТО́ЧОК, чка, ч. Пестл. до світ². До чого ж я козака, щирого козака, рівнятиму у світочку? (Вовчок, І, 1955, 330); [Зінька:] Чи пишалася я хоч годочок своєю красою? Чи глянула я на світочок? (Кроп., II, 1958, 36).

◊ Ні в сві́то́чку — те саме, що Ні в сві́ті (див. світ²). Дівчина виходилась у неї хороша.. Щоб там посвариться з ким, як другі, то ні в світочку! (Вовчок, І, 1955, 96); Сві́то́чку мій! — те саме, що Сві́те мій! (див. світ¹). — Як прийшла я в сахарню, світочку мій! Кругом мене обступили хлопці: зачіпають та бровами моргають (Н.-Лев., II, 1956, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 96.

Світочок, чка, м.

1) Умен. отъ світ.

2) мн. Світочки польові. Раст. Gymnadonia odoratissima. Шух. 1. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 110.