СВІТОСЯ́ЙНИЙ, а, е, поет. Осяяний світлом. На ниві праці і на ратнім полі Ішли ми поруч, друзі і брати, — Та тільки змівши геть лиху порфіру, Свою ми спілку освятили щиру Огнями світосяйної мети (Рильський, III, 1961, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 96.