СВІТЛЯНИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до сві́тло11. Крізь хмари продерлося сонце і скісним, світляним стовпом лягло поперек світлиці (Фр., І, 1955, 189); Ясно якось на душі під спокійним, широким світляним колом від абажура (Смолич, Світанок.., 1953, 192).
2. Який світиться. Шестаков дивиться в темряві на свого годинника з світляним циферблатом (Гончар, Новели, 1954, 40); Гніздами заіскрилися вогні земснарядів, і довгими пунктирними лініями світляні точки окреслили вулиці Нової Каховки (Жур., Вечір.., 1958, 117); // Який виблискує. Було се три дні перед моїм шлюбом. У чистім полі я пшеницю жав. Був південь. Я спочити сів під дубом, В душі ж мов світляний алмаз дрожав [дрижав] (Фр., XI, 1952, 279); Черниш не знав, на що саме вона дивиться — чи на нього, чи на світляну сріблясту пряжу дощу (Гончар, III, 1959, 394).
3. рідко. Те саме, що сві́тлий 2, 5. Геть же сумнів недоречний. В висі неба світляні Нас провадить шлях безпечний… (Зеров, Вибр., 1966, 462); В його мозку родилися прегарні світляні картини вольної волі (Круш., Буденний хліб.., 1960, 55).
4. заст. Освітлений. Вітре теплий, брате мій, Чи твоя се мова? Чи на гірці світляній Так шумить діброва? (Фр., X, 1954, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 94.