Про УКРЛІТ.ORG

світитися

СВІТИ́ТИСЯ, свічу́ся, сві́тишся, недок.

1. Давати світло; горіти. Світло у хаті світилося (Вовчок, І, 1955, 162); У Підпари під образами світилась лампадка (Коцюб., II, 1955, 97); На вулицях уже світилися лампи (Мак., Вибр., 1954, 262); // Бути освітленим. Яскраво світилося вікно в квартирі Стародуба (Дмит., Розлука, 1957, 104); // безос. В Бобрику вже спали, ніде не світилось… (Коцюб., І, 1955, 144); В хаті Кочубея світилось (Донч., III, 1956, 9); // Випромінювати або відбивати світло. — Огонь! — скомандував сам собі Денис. — Перша міна посунулася в ствол. Били, поки розпечена труба починала світитися в темноті (Гончар, III, 1959, 261); На небі світилися зірки, так само як і вчора, і позавчора (Хижняк, Тамара, 1959, 123); Світні бактерії під дією ультразвуку втрачають властивість світитися (Наука.., 11, 1956, 20).

2. Сяяти, блищати, відбиваючи світло, промені; виблискувати. Палац той був кришталевий, з срібними банями й світився на сонці так, що аж засліплював очі (Н.-Лев., III, 1956, 295); Гаряче світилися добре надраєні мідні поручні, ручки, панелі (Кучер, Прощай.., 1957, 5); Роса світилася на свіжім бур’яні (Рильський, Поеми, 1957, 29).

3. Виднітися, виділятися своїм світлим, білим кольором. Невеличка хата насилу світилась білими стінами через густий рядок верб (Н.-Лев., II, 1956, 168); За містом холодною білиною світився степ (Баш, На.. дорозі, 1967, 96); Пітьма стояла непроглядна, і лише білі стрілки беріз невиразно світилися в ній (Гончар, IV, 1960, 60); // Бути видним. Худий, аж ребра світяться (Номис, 1864, № 8551); За ті гроші, що за порося взяв, мені на юпочку набрав, собі жилетку справив.. — от наше тіло й не світиться (Барв., Опов.., 1902, 359); У чорній дірі стирчали голі крокви; стіни були геть оббиті дощами, в них світилися діри (Мокр., Острів.., 1961, 21); На розпухлих губах засохла кров, під очима світились синці (Стельмах, II, 1962, 381); // Виднітися крізь що-небудь. Крізь витерті рукави пошарпаної свитки світились лікті (Коцюб., І, 1955, 34); Через обдерту покрівлю вже світились крокви та лати, неначе ребра, на котрих пообпадала шкура (Н.-Лев., III, 1956, 38); З худих плечей звисає лахміття, і крізь нього на животі світиться голе смуглясте тіло (Смолич, II, 1958, 12).

◊ Світи́тися дірка́ми — мати багато дірок, бути дірявим. Чи сріблом сукні їх, чи дірками світились: І дрантя, і роброн — все гробаки з’їдять! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 127); В деяких місцях толь було прорвано чи пробито, і дах світився дірками (Хижняк, Тамара, 1959, 176); Світи́тися ре́брами див. ребро́.

4. Пропускати світло крізь себе; просвічуватися. Сукно світилося проти вікна наскрізь, так що було видно кожну нитку (Н.-Лев., II, 1956, 97); Ліси наче світилися наскрізь. Контури кожного дерева, кожної скелі були напрочуд виразні, як у панорамі бінокля (Гончар, III, 1959, 91); Ліс на протилежному боці Дніпра світився прозорістю, гублячи останній лист (Донч., Дочка, 1950, 17); // Бути дуже худим, виснаженим. Вона змарніла за цей час. Бліде обличчя ще побілішало, здавалося, аж світилося наскрізь під чорним волоссям (Гр., І, 1963, 262); Данило аж схуд від хвилювання. Тося і зовсім світилася від блідості (Смолич, Мир.., 1958, 54).

◊ Дурни́й, аж сві́титься — надзвичайно дурний. — І дурний же ти, Іване, ох дурний, аж світишся, — став він [староста] перед Щасним у таку позу, ніби викликав його на двобій (Збан., Єдина, 1959, 164).

5. перен. Блищати, сяяти (про очі); освітлюватися щастям, радістю (про обличчя). Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Н.-Лев., II, 1956, 264); У хлопця задиркувато світилися очі (Дмит., Розлука, 1957, 299); Все його обличчя світилося (Донч., II, 1956, 62); // чим. Виражати які-небудь почуття, переживання (про обличчя, очі, зовнішній вигляд людини). Блискучі, чорні очі Замфірові.. так і світяться задоволенням (Коцюб., І, 1955, 188); Її обличчя осявала сонячна посмішка. Воно світилося щастям (Жур., Вечір.., 1958, 399); Мічурін почав сходити з помосту до народу.. Він весь світився радістю (Довж., І, 1958, 459); // Виявляти своїм зовнішнім виглядом задоволення, радість, щастя (про людину). Панас Кандзюба світився. — Озуєм, Андрію, пана у постоли! — Аякже!.. (Коцюб., II, 1955, 75); Лукія світилася вся, слухаючи дивну розповідь старости (Горд., Чужу ниву.., 1947, 53); // Виявлятися, ставати помітним (про почуття, переживання і т. ін.). В поетових очах світилось і співчуття і жаль до неї (Л. Укр., III, 1952, 704); В його очах світилася дика радість (Тют., Вир, 1964, 416).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 90.

Світитися, чу́ся, тишся, гл.

1) Свѣтиться, издавать свѣтъ. Він світиться, як сонце.

2) Просвѣчиваться. Сорочка так виносилась, що аж світиться. Ре́бра світяться. Очень худъ. КС. 1882. X. 36.

3) безл. Быть свѣту, быть освѣщеннымъ, свѣтиться, горѣть. Приходить він до теї горальні, аж там світиться. Рудч. Ск. І. 87. І досі ще в їх світиться, — все не лягають.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 109.

вгору