Про УКРЛІТ.ORG

світати

СВІТА́ТИ, а́є, недок.

1. Ставати світлішим, яснішим на світанку; розсвітати. — Миколо, мій голубе сизий! — сказала Мокрина. — Чи зоря світає на небі, чи сонце грає чи ніч вкриває землю,— думка про тебе тліє в моєму серці (Н.-Лев., II, 1956, 240); Поблідли зорі. День світає (Черн., Поезії, 1959, 98); * Образно. В душі моїй щось грало і світало, Було в ній щось дорожче над алмаз (Фр., XIII, 1954, 322).

Світ світа́є див. світ1.

2. безос. Наставати (про світанок); розвиднятися. І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений, І все спочиває (Шевч., І, 1963, 329); Вже надворі стало світати (Н.-Лев., II, 1956, 285); Світало, як проїздили Вітрову Балку (Головко, І, 1957, 102); * Образно. «О не журись через край: Ще на життя не світало. Другому зіркою сяй!» Так її серце казало (Олесь, Вибр., 1958, 397).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 88.

вгору