СВІ́РКА¹, и, ж., діал. Мотузок або ремінець, яким прикріплюють батіг до батожилна; // Капиця. [Микола:] От, бачиш, свірка в ціпі урвалася, то я прийшов зв’язати (Фр., IX, 1952, 131).

СВІ́РКА², и, ж., діал. Ялина.

СВІ́РКА³, и, ж., діал. Цвіркун.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 84.

Свірка, ки, ж.

1) Шворка или ремешекъ, которымъ кнутъ прикрѣпленъ къ кнутовищу. Желех.

2) Въ загадкѣ: мышь. Питалася швидка свірка, чи є хапко дома? (миша та кіт). Ном., стр. 294, № 129. З) Сверчокъ. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 108.