СВЯТИ́ТИСЯ, свя́титься, недок.

1. заст. Шануватися як святиня. Я дивуюся на персів, Що корова в них святиться (Крим., Вибр., 1965, 220).

2. церк. Висвячуватися в духовний сан. — Він либонь на попа учився, та не схотів святитись у попи (Мирний, III, 1954, 200); Як святився ще на диякона та був у печерах (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 103.

Святитися, чу́ся, ти́шся, гл.

1) Дѣлиться, быть святымъ. Отче наш, що на небі! Нехай святиться імя твоє. Єв. Мт. VI. 9. Святився б гурток, коли б не чортова ззіжа. Ном. № 10733.

2) Освящаться.

3) Рукополагаться. Як святився ще на діакона та був у печерах. КС. 1883. III. 675.

4) Свято почитаться. Честь тоді святилась дуже. Мкр. II. 35.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 111.