СВЯТИ́ТЕЛЬ, я, ч., церк.
1. Урочиста назва вищої особи духовної ієрархії, архієрея.
2. Той, хто провів своє життя в служінні богу й після смерті визнаний небесним заступником віруючих. Серед темних умовних ликів святителів та угодників несуть [ревнителі церкви] ще одне аж ніяк не праведне обличчя (Довж., І, 1958, 43).
Святи́телі [мої́]!, у знач. виг., заст. — уживається для вираження переляку, здивування, радості тощо. Ось як зашуміло, як заревло, як заскаженіло [на морі], — святителі ви мої! (Вишня, І, 1956, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 103.