СВО́РІНЬ, рня, ч., діал. Шворінь. Під ударом бича сива так шарпнула,.. що сворінь вихопився з гряділя і теліжки відскочили від плуга (Мак., Вибр., 1954, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 100.

Сворінь, ня, м.

1) Шворень. Kolb. І. 67.

2) Болтикъ, которымъ прикрѣплены подножки въ ткацкомъ станкѣ. МУЕ. III. 16.

3) Часть самотоки. Шух. I. 150.

1) Шипъ, на которомъ вращается рулевое весло у плота. См. Керма. Шух. І. 181.

2) Часть пїл. См. Пїла. Шух. І. 254.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 111.