СВОЛОЦЮ́ГА, и, ч. і ж., вульг. Те саме, що своло́та 2. Перед жнивами утік Худик, підпаливши свою стодолу. Вибрав же час, сволоцюга, коли все сухе, аж рипить (Мур., Бук. повість, 1959, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 100.