СВО́ЛОК, а, ч. Балка, яка підтримує стелю в будівлях. Світлиця в Череваня була така ж, як і тепер буває в якого заможного козака.. Сволок гарний, дубовий, штучно покарбований; ..вирізано і хто світлицю збудовав [збудував], і якого року (П. Куліш, Вибр., 1969, 60); Стара хата вже осіла.. Сволоки в низеньких кімнатках неначе понависали над головами гостей (Н.-Лев., VII, 1966, 98); За чотири дні і сохи встановили [майстри], і сволоки уклали (Донч., IV, 1957, 259); // Така балка як місце схову різних предметів. На сволоці, мальованому жовтою та зеленою фарбою, лежать дві-три книжки (Кос., Новели, 1962, 74); Дівчина стала на полу, потяглася руками за сволок, де лежали її немудрі скарби (Цюпа, Назустріч.., 1958, 88); Я прибіг додому, поліз на піч і сховав гвинтівку на сволок (Панч, II, 1956, 488); // Поперечна балка в деяких спорудах. — І не встиг Григорій перехреститись удруге, як я вже був на сволоку [дзвіниці], де висіли дзвони (Мик., Кадильниця, 1959, 31).

Під сво́лок хто; [До] сво́лока сяга́є хто — хтось дуже високий. [Свашка Варка:] Старша дружка під сволок, З’їла калачів сорок (Н.-Лев., II, 1956, 427); —— Грізний, здоровий — до сволока головою сягає [дядько] (Стельмах, II, 1962, 405).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 100.

Сволок, ка, м. Балка, поддерживающая потолокъ, матица. Вас. 148, 188. Ой бачу я два стовпи, на тих стовпах сволок лежить; на сволоці шнурок висить. Н. п.

2) мн. Кровля. (Угор.). Ум. Сволочо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 111.

сво́лок — балка, що підтримує стелю в будівлях (раніше — в сільських хатах); зведення сволока (від «сволачивание») було дуже уро­чистим моментом, бо без нього ха­та не господарна; підіймати його треба було легко й уважно, щоб ним не вдарити, бо тоді в господа­ря буде часто боліти голова; витя­гання сволока відзначалося як певна обрядодія — сволокі́вщина; відіграє велику роль у всіх святечних обрядах, що відбуваються в ха­ті, бо, за М. Грушевським, «поріг, що відмежовує житло родини від чужих, неприязних сил, і сволок, що держить над нею захист», — це символи родинного життя; тому на Страсті поспішають освятити сволок свяченою свічкою, на Святвечір кидають ложку куті до сволока і дивляться, скільки зерен на ньому залишається (судять тоді про майбутній урожай); на весіллі дружко на сволоці записує дарун­ки, які отримали молоді; має риту­альне значення — об нього злегка б’ють короваєм на щастя, а також доторкають до нього дитину, щоб добре росла; випалюють або ви­стругують на сволоці також хреста (у Панаса Мирного: «Устругали того хреста, дали випити»). Ой ба­чу я два стовпи, на тих стовпах сволок лежить; на сволоці шнурок висить (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 530.