СВИ́ТА1, и, ж. Старовинний довгополий верхній одяг, звичайно з домотканого грубого сукна. Добра свита, та не на мене шита (Укр.. присл.., 1955, 296); В дверях раз у раз з’являлись постаті чоловіків у довгих свитах та високих шапках (Коцюб., І, 1955, 20); Душно в хаті, а сиділи [селяни], хоч простоволосі, та в кожухах, у свитах (Головко, II, 1957, 71); // перен. Ознака приналежності до простих людей. По сім’ях не було ладу. Діти змагалися з батьками.. Кожне поривалося вихопитися з свити та вскочити в панське пальто. Думали не про те, щоб бути хазяїнами, а як би, щоб не бути простими (Гр., II, 1963, 324).
Сі́ра сви́та: а) свита, пошита з грубого сірого сукна; одяг убогих людей; б) (зневажл.) бідний селянин у дореволюційній Росії. — Нам треба з цієї сірої свити готувати і культурного хазяїна і справного вояку (Стельмах, І, 1962, 333).
СВИ́ТА2, и, ж., рідко. Те саме, що по́чет 1, 2.— Віват! Віват! — Так кричали незліченні юрби святочно повбираних людей,.. коли цісар, у супроводі намісника і численної свити, над’їхав із Дрогобича (Фр., III, 1950, 190); Снаряд розірвався зовсім близько й вибуховою хвилею поклав на дно окопу генералів та їхню свиту (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 240); В числі перших наймачів з’явився в цей ранок на березі й Савка Гаркуша в супроводі своєї поріділої свити (Гончар, Таврія, 1952, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 76.