СВИНЕ́ЦЬ, нцю́, ч.
1. Важкий м’який легкоплавкий метал синювато-сірого кольору. Вулкан, до кузні дочвалавши, Будить зачав всіх ковалів; Свинець, залізо, мідь зібравши, Все гріти зараз ізвелів (Котл., І, 1952, 209); Найбільш вживаним матеріалом для захисту від рентгенівського проміння є свинець (Рентгеногр. мет., 1959, 59); Одним в найдавніших видів ювелірного ремесла на Русі було оздоблення срібних виробів черню. Для одержання черні готували спеціальний порошок, до складу якого входили срібло, свинець, мідь, сірка, поташ, бура, сіль (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 420); * Образно. Холодним свинцем наливаються води, і важко їх плин берегам пронести (Перв., II, 1948, 18); Очі Вогневика звузились, налилися свинцем. Він затиснув тонкі сухі губи, якось спідлоба дивився на Чубенка (Збан., Малин. дзвін, 1958, 262); * У порівн. Візьмеш стебло жита в руку, колос, ніби свинець, важкий, до землі хилиться (Десняк, Опов.., 1951, 27).
◊ Голова́ (ру́ки, но́ги і т. ін.) [мов (немо́в)] свинце́м нали́та (нали́ті, налила́ся, налили́ся) — про відчуття важкості у голові, руках, ногах і т. ін. [Вовк:] Голова свинцем налита, Даль туманом оповита (Фомін, Вибр., 1958, 248); Непереможна дрімота напосідала все міцніше й міцніше,.. млосно сповивала небезпечними тенетами все тіло, наповнювала голову важким свинцем (Донч., II, 1956, 65).
2. перен. Куля. Він тут упав, свинцем пробитий в груди, до скорбних трав приникнувши чолом (Гонч., Вибр., 1959, 290); // у знач. збірн. Кулі. — На бриючім бувало пролетиш,— прочешеш раз, прочешеш знов удруге, сипнеш свинцю (Гонч., Вибр., 1959, 155).
Свинце́м полива́ти (всіва́ти і т. ін.) — обстрілювати суцільною чергою. А з дерев, із засідок наші їх [карателів] свинцем поливали (Мур., Бук. повість, 1959, 185); Всівав свинцем безжальним штурмовик Завмерлий берег і завмерлу воду (Перв., II, 1958, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 70.