СВЕРБЛЯ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до свербі́ти 1. При мокнучій екземі на шкірі лоба або щік з’являються спочатку невеликі підвищені, сильно сверблячі вузлики (Хвор. дит. віку, 1955, 136); // у знач. прикм. Який викликає свербіж. І знову щось темне підіймалося в ньому, як пара понад гнилим болотом, стирало думки, млоїло тіло і виганяло на чоло холодний, сверблячий піт (Коцюб., II, 1955, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 68.