СВЕРБИВУ́С, СВЕРБИУ́С, а, ч., бот., розм. Те саме, що свербигу́з. Влітку постачали [лісові робітники] базар грибами, ожиною, свербивусом (Томч., Жме-няки, 1964, 194); Розкішними червоними гніздами одцвітає заяча капуста, жаринами горить у безлистих кущах рясний свербиус (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 655).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 68.