СВА́ТАЧ, а, ч., розм.

1. Той, хто сватається. Перший сватач був син статечної попівської родини. Родичі були раді його сватанню, і дівчина не мала що йому закинути (Кобр., Вибр., 1954, 7); Серед того гамузу (так звав Майдан усіх, що залицялися до Хими) Андрій Коваль посідав чільне місце. Поштові чиновники, телеграфісти та й приїжджі сватачі… Ніхто не міг так заспівати, як Андрій (Кач., II, 1958, 9).

2. Те саме, що сват¹ 1. Приготувалися сватачі в дорогу, а з молодим рушило й військо, аби родина нареченої одразу побачила, що царський син (Три золоті сл., 1968, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 67.

Сватач, ча, м. Женихъ. Св. Л. 278. О. 1861. XI. Св. 49. Такий мі ся сватач уняв, што не моя руня; не моєї руні, не моєї версти, женитися било Янче, сіма роки перше: Гол. VI. 507. Сватали ї три сватачі. А їго кортіло за всіх дати, бо всі добрі ґазди. Гн. II. 53. Ум. Сватаче́нько. Ой надійшли сватаченьки попід береженьки, я гадала, що до мене, та вмила ноженьки. Фр. Пр. 17.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 104.

сва́тач — той, хто сватається. Перший сватач був син статечної попівської родини (Н. Кобринська);Як є рогачі, знайдуться сватачі (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 524-525.