СВА́ТАТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. кого, за кого, рідко на кому. За дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків. Не одні старости заходили і до старого Дрота сватати Марусю (Кв.-Осн., II, 1956, 65); Через тиждень без старостів За Степана свата Старий свою Яриночку (Шевч., II, 1963, 341); Сватав восени Грицько Хведора на Рябченковій Хіврі, хоч поганій, зате багатій дівці (Мирний, III, 1954, 15); Катруся стояла, соромливо опустивши голову, коло печі й колупала пальцем комин. Так теж годилося робити, коли сватають (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 27); — Ну й робітник! Сватаймо, стара, за нього нашу Галю (Ю. Янов., II, 1954, 154); // Підшукуючи комусь пару, бути посередником в одруженні. Було і матері скаже, [Оксана], що не хоче заміж, як до неї, до старої, прийдуть самі батьки або матері, щоб сватати (Кв.-Осн., II, 1956, 427); Він покаже парубоцьке право батькам: двічі вони сватали його — нічого не вийшло, а втретє — посватається сам (Стельмах, І, 1962, 535).
◊ Сліпці́ сва́тають див. сліпе́ць.
2. Самому пропонувати себе в чоловіки чи дружини; свататися. — Ваш Прокіп Іванович, недурно ви його панною звете, жахається дівчат, як лякана дівка парубків; так оце, бачите, і свата вже його сама Уляна (Стор., І, 1957, 189); Між ними надовго залягла мовчанка. Нарешті Орина першою запитала: — Левку, ти прийшов мене сватати? (Стельмах, І, 1962, 534).
3. перен., розм. Посилено пропонувати кого-небудь на якусь посаду; умовляти когось узятися за якусь справу. Микола Іванович не раз сватав Цідибрагу від імені районних організацій на посаду голови правління артілі (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 547).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 66.