Сваро́г — у дохристиянських ві­руваннях — бог Неба, саме Небо й Світло, батько Сонця й Вогню, тобто Даждьбога; прабог, владика світу; єдиний головний бог сло­в’ян як творча сила всієї природи; у слов’янських замовляннях з ним пов’язують вогненного духа Рарога, а також Страха (Раха); у науко­вій літературі — це бог вогню, тому він опікун ковальства й ковалів, а також опікун ремесла, шлюбу і ро­динного щастя; за народними уяв­леннями, навчив людей варити й кувати мідь та залізо (можливо, то­му В. Ягіч виводив наймення від слов’янського вари́ти), навчив бу­дувати домниці й кузні, викував перший плуг і першу шлюбну зо­лоту обручку; як говорить І. Огієнко, назву пов’язують з індійським svar, svarga«небо, сонячне світло»; Брюкнер пов’язує назву бога з українськими сва́ра, сва́рка, свар­ли́вий, що може вести до грому, який «сварить» (у П. Тичини: «А в небі свариться вже хтось»); від гос­подаря українського олімпу (мож­ливо, нашого початкового бога) нібито пішли всі інші боги, Сварожичі (Сварожем називали також вогонь), зокрема й так звані Воло­димирові боги; у Xст. перше місце в українській міфології займає вже Перу́н (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 523.