Про УКРЛІТ.ORG

сварливий

СВАРЛИ́ВИЙ, а, е. Схильний до сварок. А сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий (Вовчок, І, 1955, 34); Бабуся Уляна була маленька на зріст, суха, вертлява і страшенно сварлива (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 43); * Образно. В Донець бігли сварливі, скуйовджені струмки й не могли перекричати один одного (Донч., IV, 1957, 169); * У порівн. Осінній день, немов сварлива господиня, Дощем холодним бубонить давно (Стельмах, Жито.., 1954, 135); // Власт. такій людині. Через свою сварливу вдачу й недбалість стратив панотець раз назавсіди всяку прихильність у їмості (Март., Тв., 1954, 355); Тільки попади їй на язик. На весь куток іде слава про її сварливу вдачу (Коп., Навколо полум’я, 1961, 18); // Сповнений сварками. Мова несподівано почала набирати небажаного, сварливого, навіть приперченого жартами характеру (Коцюба, Нові береги, 1959, 422); Сварливу, затхлу атмосферу першою розрядила моя добренька рідненька матуся (Ковінька, Кутя.., 1960, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 65.

вгору