СВА́ДЬБА, и, ж., діал. Весілля. Свар не свадьба (Номис, 1864, № 3283); Вітер на сопілку грає, напинає бубни Осінь, — скоро буде свадьба (Сос., І, 1957, 60); — Ти не бійся, до вечора полежиш на березі, а потім в медсанбат, а там і в госпіталь… Поки свадьба скоїться, воно й загоїться! (Перв., Дикий мед, 1963, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 64.

сва́дьба = сва́льба = сва́йба — на­родні назви весілля (від сва́тати, сватьба). Свар не сва́дьба (М. Но­мис); Найде свадьба сорочку (при­казка); Свадьба на воротях не пови­сне, а все на шиї (приказка); Бісова свайба: бачиш, які чорні тучі? — Видно, біс жениться (П. Чубинський); Стежка невидима Звела гостей на свайбу з півсела (А. Ма­лишко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 523.