САХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. від кого — чого, кого, чого і без додатка. Лякаючись, різко відсторонятися; шарахатися. Грубо сміється [Круста] і фамільярно плеще Руфіна по плечі. Той сахається від нього мимоволі (Л. Укр., II, 1951, 391); Коли нас гнали на каменоломню, нас супроводжувала важка хмара часникового смороду, такої густої концентрації, що всі стрічні лякливо сахалися нас (Загреб., Спека, 1961, 324); Ряса так і лопотіла на ньому, він біг, забувши про сан, і богомільні перехожі сахалися, перелякані незвичним виглядом батюшки (Дім., І будуть люди, 1964, 6).
2. кого, від кого. Відчуваючи страх, незручність і т. ін., уникати зустрічі, не спілкуватися з ким-небудь; жахатися; цуратися. [Мотря:] У нас така чутка йде, що ви дівчат сахаєтесь? [Роман:] Мало чого не плетуть! (Кроп., II, 1958, 25); Пробували було нападати на малюка, але він давав їм такого часу, що всі охочі до легких перемог стали його сахатись (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 10); — Любов Прохорівна загадково зникла, ви сахаєтеся від мене, до того ж цей процес вас напевне теж непокоїть (Ле, Міжгір’я, 1953, 416).
3. кого, чого і рідко без додатка. Боятися кого-, чого-небудь, відчувати страх перед кимсь, чимсь. — Та вона в нас дика!..Чужого чоловіка сахається! І чого, дурна? — вдалася вона до дочки (Гр., II, 1963, 65); [Мартіан:] Констанцію, а може, се до тебе?.. (Подає йому табличку). [Констанцій (не беручи):] Ні, ні, сього не може бути, запевняю! [Мартіан:] Чого ж ти так сахаєшся? (Л. Укр., III, 1952, 273); Українське панство.. втратило будь-які зв’язки з народом, його мовою, культурою, сахалося народу, як чорт ладану (Рад. літ-во, 1, 1967, 39); Інститутські телефони затріщали, і бідолашний професор сахався телефонних апаратів, немовби в кожному з них було заховано смертоносну зброю (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 63.