САТИРИ́ЧНИЙ, а, е.

1. Прикм. до сати́ра. В ряді творів журнал [«Харьковский Демокрит»] продовжував традиції української і російської сатиричної літератури XVIII ст., бурлескно-травестійну традицію Котляревського (Матер. з іст. укр. журналістики, 1959, 29); У боротьбі за нове, проти відсталого, що ще, на жаль, гніздиться у свідомості деяких людей, ми широко використовуємо гострі сатиричні плакати (Рад. Укр., 15.III 1961, 2); Своєрідною відповіддю художника на розгул реакції було створення Лисенком сатиричної опери «Енеїда», на сюжет І. Котляревського, у якій гостро висміюється правляча верхівка царської Росії (Мист., 6, 1955, 14); // Сповнений сатири (у 3 знач.). Своїм сатиричним вістрям п’єса [«Крила» О. Корнійчука] спрямована проти неправильних методів керівництва, проти чинуш і бездушних бюрократів (Укр. рад. драм.., 1957, 98); Головним об’єктом сатиричного удару В. Самійленко обрав самодержавство (Рад. літ-во, 4, 1971, 62); // Властивий сатирикові. Особливо разюче діяв сатиричний бич народної творчості проти фашистських загарбників (Рильський, III, 1956, 151); Нечуй-Левицький сатиричним пером викривав усю недоладність і нікчемність тогочасної дійсності (Вітч., 1, 1964, 147).

2. Уїдливо-глузливий. По вдачі дівчина лірична Одразу стала сатирична (Воскр., Взагалі.., 1948, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 61.