САТИ́Р, а, ч.

1. В античній міфології — лукава, хтива істота з цапиними ногами, бородою і рогами; супутник бога Діонісія. Сатири можуть собі бути які хочуть бридкі, а проте ми любуємося ними в скульптурі (Фр., XVI, 1955, 296); Весною на святах [у Греції] зображали в особах приїзд Діоніса, оточеного юрбою сатирів — лісових божеств (Іст. стар. світу, 1957, 122); // перен. Лукава, насмішкувата або хтива людина.

2. Вид великих денних метеликів.

3. Птах ряду курячих з двома рогоподібними виростами на голові (живе в Індії, Китаї).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 61.