САТЕЛІ́Т, а, ч.

1. У стародавньому Римі — озброєний найманець, слуга, що супроводив свого володаря.

2. перен. Залежна особа, покірний виконавець чужої волі; прибічник; поплічник. Задля своєї товариської.. вдачі волочив [Хома] за собою все цілий хвіст сателітів (Фр., IV, 1950, 306); // Держава або уряд, формально незалежні, але фактично підлеглі іншій державі або урядові. Під натиском грізної радянської зброї відступала гітлерівська Німеччина з усіма своїми сателітами (Довж., І, 1958, 314).

3. астр. Супутник планети. Йду. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами (Коцюб., II, 1955, 226); * У порівн. Дарка здалека бачить на пероні червону пляму Лялиної кофточки. Біля неї, як сателіти довкола сонця, всі білі чоловічі сорочки (Вільде, Повнол. діти, 1960, 20).

4. техн. Зубчасте колесо з рухомою віссю обертання, яке здійснює рух одночасно навколо своєї осі й осі центрального колеса. Всередині коробки [в комбайні], на спеціальних осях, вільно насаджені маленькі конічні шестірні, так звані сателіти (Зерн. комбайни, 1957, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 60.