САРМА́ТИ, ів, мн. (одн. сарма́т, а, ч.; сарма́тка, и, ж.). Кочові іраномовні племена, що населяли степи Поволжя, Приуралля, Причорномор’я, Приазов’я у VI — II ст. до н. е. Сармати були степовими сусідами слов’янських племен на протязі шести століть (Археол., VIII, 1953, 56); Риплять вози, копита б’ють по кризі, Вривається сармат, і все плюндрує вкрай, І бранців лавами вигонить (Зеров, Вибр., 1966, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 59.