САРКА́ЗМ, у, ч.

1. Злісна, уїдлива насмішка, їдка іронія. [Поет:] От працювати мушу, щоб підживити душу, на вбраннячко дружині, на забавки дитині, собі ж хоч би на хліб… [Муза (з понурим сарказмом):] Мені ж на що? на гріб? (Л. Укр., І, 1951, 298); — Надзвичайно цікаві міркування,— так само тихо зауважив Каргат. Петушек розчув сарказм в його голосі (Шовк., Інженери, 1956, 131); У лаконічній, дотепній байці сарказм виступає більш грізним суддею пороків, ніж юрист (Літ. газ., 29.VIІ 1958, 3).

2. перев. мн. сарка́зми, ів. Уїдливі, злісно-глузливі зауваження. Сергій сьогодні менше сипле сарказмами, настроєний скоріше на філософський лад (Гончар, Циклон, 1970, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 59.