САРАЦИ́НИ, ів, мн. (одн. сараци́н, а, ч.; сараци́нка, и, ж.), іст. Давня назва мусульманських народів (арабів, турків і т. ін.), прийнята у європейців. Гомін, брязкіт, люта чвара! Б’ються франки й сарацини (Л. Укр., IV, 1954, 140); // сараци́н, збірн. Ці народи як супротивник на війні. * У порівн. О чеху! де твоя душа?? Дивись, що сили повалило — Мов сарацина воювать Або великого Аттілу! (Шевч., І, 1963, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 58.