САПУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка. Те саме, що сапа́ти. Оце настане ранок — треба йти в поле, просо полоти, огороди сапувати (Мирний, І, 1954, 301); — Тітко, що воно за крик? — турботно прислухалась Оксана, кинувши сапувати (Вас., II, 1959, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 57.

Сапувати, пую, єш, гл. = Сапати. Сапувать я тобі не буду і полоти не буду. Конст. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 102.