Про УКРЛІТ.ORG

сапа

СА́ПА, и, ж., військ. Окоп, траншея, хід сполучення, які риють у напрямі до позицій противника для поступового й непомітного наближення до нього.

◊ Ти́хою са́пою — непомітно, приховано; спідтишка. — Він, бачите, за колгосп! Бач, який! Ми знаємо, що це вони [глитаї] перебудовуються, міняють тактику. Хочуть діяти тихою сапою (Цюпа, Назустріч.., 1958, 415).

СА́ПА́, са́пи́, ж. Ручне сільськогосподарське знаряддя для підпушування грунту й знищення бур’яну, яке являє собою металеву лопатку, насаджену перпендикулярно на дерев’яний держак. Катруся лишила сапу на ріллі й побігла додому подивитися на дітей (Кобр., Вибр., 1954, 142); Почнуть кущі бур’яном заростати — знов сапа в роботі, знов мозолі на руках (Коцюб., І, 1955, 191); Прополює [батько] сапою картоплю (Гончар, Тронка, 1963, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 55.

Сапа, пи, ж. Кирка для выпалыванія сорныхъ травъ, для окучиванія растеній. Роспочинається полоття; народ висипає, як та хмара, як та орда, з сапами. Левиц. І. 24. Сапа мав деревяне держівно = фіст, вправлене в зелізне вухо, що вистав з плоскої зелізної жмені. Шух. I. 164. Ум. Сапка, сапочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 102.

сапа́ = са́пка — традиційне ручне знаряддя для розпушування грун­ту; застосовується для догляду за город н і м и кул ьту рам и. Розпочинається полоття; народ висипає, як та хмара, як та орда, з санами (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 522.

вгору