САНЧА́ТА, ча́т, мн. Зменш.-пестл. до са́ни і са́нки́. Того ж таки дня запріг він буланого в санчата й повіз жінку кататися (Коцюб., І, 1955, 303); Назбирала [Орися] купу різного шмаття, визолила його і, склавши на санчата, повезла полоскати на Ташань (Тют., Вир, 1964, 518); Виглядала [стара] на вулицю — чи.. не мчить санчатами з гори внук (Гончар, II, 1959, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 55.