САНО́ВНИК, а, ч.

1. У дореволюційній Росії — особа, що мала високий сан, чин. Царські міністри і сановники, дипломати і генерали.. давно закінчили своє життя на задвірках історії (Цюпа, Україна.., 1960, 288); Осторонь від трибуни стояли сановники, міністри і представники закордонних місій (Рибак, Що сталося.., 1947, 157).

2. ірон. Особа, яка зазналася, займаючи високу посаду. Іронія стає улюбленою зброєю Ігоря Муратова в борні проти порушників норм комуністичної моралі. Поет демаскує міщан, егоїстів, індивідуалістів, бюрократів, пристосуванців, лестунів, сановників (Рад. літ-во, 8, 1968, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 54.