САНОВИ́ТО. Присл. до санови́тий 2. Отож, було, мов генерал, Максим сановито Прибереться у неділю Та й пошкандибає У храм божий (Шевч., II, 1963, 273); Взяв [Пороша] Зою під руку й сановито повів до хати, щоб бачили, що він тут не гість, а хазяїн на віки вічні… (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 369).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 54.